Блог

Затримання особи, яка перебуває у міжнародному розшуці Інтерполу. Тимчасовий та екстрадиційний арешт.

07/10/2019 Posted

Починаючи з 2016 року різко зросла кількість затримань іноземних громадян, які знаходяться у міжнародному розшуці Інтерполу, під час перетину ними кордону України.

Це пов’язано з тим, що у 2016 році між Адміністрацією Держприкордонслужби, Міністерством внутрішніх справ та Генеральним секретаріатом Інтерполу було розгорнуто захищений канал зв’язку, встановлено системно-програмне забезпечення, проведено авторизацію працівників для користування відповідними автоматизованими банками даних. Це дало змогу працівникам Держприкордонслужби працювати з базами даних Інтерполу в онлайн режимі та миттєво проводити перевірку громадян, які перетинають кордон.

Серед наявних у провадженні нашої компанії справ загалом найбільша кількість затримань була здійснена у пункті пропуску “Львів-аеропорт” під час спроби іноземних громадян в’їхати на територію України. Хоча, останнім часом, також зростає кількість затримань під час перетину інших пунктів пропуску через кордон, які розташовані на території Львівської області, зокрема: “Рава-Руська”, “Краківець”, “Шегині”, “Мостиська”, “Грушів”, “Угринів”, “Смільниця”.

Отже, під час перетину кордону іноземцем, його паспортні документи перевіряються за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи прикордонного контролю «Гарт-1» шляхом застосування приладів для автоматичного зчитування машинозчитувальної зони паспортних документів, у тому числі з електронних чипів, що містять інформацію про власника, зокрема інформацію про його біометричні дані, а в разі відсутності таких приладів чи даних у машинозчитувальній зоні – шляхом внесення даних вручну.

Алгоритм дій прикордонників, у випадку виявлення відповідного запису щодо особи у базах Інтерполу, який передбачає її затримання (арешт) та подальшу екстрадицію, регламентований “Порядком дій посадових осіб Державної прикордонної служби України та органів Національної поліції України в разі виявлення в пунктах пропуску через державний кордон України осіб, автомобільних транспортних засобів і паспортних документів, які перебувають у банках даних інформаційної системи Міжнародної організації кримінальної поліції – Інтерполу”, який затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ від 14.06.2016 року № 505.

Зокрема, інспектор прикордонної служби, який здійснює перевірку паспортних документів, окрім іншого, зобов’язаний:

  • затримати таку особу в порядку, визначеному пунктами 2.3 – 2.8 розділу II Інструкції про порядок дій посадових осіб органів (підрозділів) охорони державного кордону під час затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, без ухвали слідчого судді або суду та порядок подальшої взаємодії органів (підрозділів) охорони державного кордону з органами досудового розслідування, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 14.11.2012 року № 931 та скласти протокол про затримання особи;
  • організувати охорону затриманої особи до прибуття територіальних органів  поліції;
  • передати затриману особу разом з протоколом про затримання особи представникам територіальних органів поліції.
  • Окрім того, начальнику зміни відділу управління службою, зобов’язаний про затримання особи негайно телефоном повідомити прокурора, у межах територіальної юрисдикції якого здійснено затримання, а також – чергового Головного (регіонального) центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

    Прокурор, отримавши повідомлення, перевіряє законність затримання особи, яка розшукується компетентними органами іноземних держав, та негайно інформує відповідну регіональну прокуратуру.

    Про затримання таких осіб відповідна регіональна прокуратура протягом шістдесяти годин після затримання повідомляє відповідний центральний орган України, який протягом трьох днів інформує компетентний орган іноземної держави.

    Центральними органами України щодо екстрадиції є Генеральна прокуратура України (щодо видачі підозрюваних у кримінальних провадженнях на стадії досудового розслідування) та Міністерство юстиції України (щодо видачі підсудних, засуджених у кримінальних провадженнях на стадії судового провадження або виконання вироку).

    Не пізніше ніж через 60 годин з моменту затримання особа повинна бути доставлена до суду для розгляду одного з клопотань: про тимчасовий арешт (якщо не був отриманий запит про видачу (екстрадицію) або про екстрадиційний арешт (якщо запит про видачу (екстрадицію) був отриманий).

    В абсолютній більшості випадків, на цій стадії запит на видачу ще не отриманий. Тому прокурор звертається до суду з клопотанням про застосування до особи тимчасового арешту до 40 діб.

    Таке клопотання має бути розглянуто слідчим суддею у найкоротший строк, але не пізніше сімдесяти двох годин з моменту затримання особи.

    За результатами розгляду, слідчий суддя може постановити ухвалу про застосування тимчасового арешту або про відмову в застосуванні тимчасового арешту, якщо для його обрання немає підстав.

    Хоча це й не зовсім справедливо, але у ч. 6 ст. 583 КПК України не передбачена можливість застосування альтернативного, більш м’якого, запобіжного заходу (домашній арешт, застава, особисте зобов’язання). Тобто слідчий суддя може або застосувати тимчасовий арешт, або відмовити у клопотанні та звільнити особу з‑під варти.

    Найбільш поширеними підставами для відмови у застосуванні тимчасового арешту є:

  • невідповідність між персональними даними особи в паспорті та документах щодо вчинення особою злочину на території іноземної держави, яка не дає підстав стверджувати, що розшукувана особа та затриманий є однією і тією ж особою;
  • закінчення строку притягнення особи до кримінальної відповідальності відповідно до вимог ст. 49 КК України;
  • незасвідчення документів (їх перекладу), які містять дані про вчинення особою злочину на території іноземної держави та обрання її компетентним органом щодо особи запобіжного заходу;
  • відсутність письмової гарантії запитуючої сторони розглянути в майбутньому запит України на принципах взаємності (у разі відсутності між державами міжнародного договору);
  • відсутність засвідченого перекладу положень КК іноземної держави;
  • відсутність або скасування в КК України кримінальної караності діяння, за вчинення якого особа розшукується для притягнення до кримінальної відповідальності в запитуючій державі.
  • Згодом, після отримання запиту про видачу особи прокурор може звернутися з клопотанням про екстрадиційний арешт.

    Найбільш поширеними підставами для відмови в екстрадиційному арешті є те, що запит про видачу особи та/або матеріали екстрадиційної перевірки не засвідчені належним чином, а також якщо відсутній їх засвідчений переклад.

    Екстрадиційний арешт може бути застосований до вирішення питання про видачу особи (екстрадицію) та її фактичної передачі, але не може тривати більше дванадцяти місяців. У межах цього строку слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого особа перебуває під вартою, за клопотанням прокурора не рідше одного разу на два місяці перевіряє наявність підстав для подальшого тримання особи під вартою або її звільнення.

    Окрім того, розглядаючи клопотання про екстрадиційний арешт, відповідно до ст. 585 КПК України, слідчий суддя вже має право застосувати запобіжний захід, не пов’язаний з триманням під вартою (домашній арешт, застава, особисте зобов’язання та ін.).

    Відповідно до ч. 2 ст. 585 КПК України, при вирішенні питання про можливість застосування запобіжного заходу, не пов’язаного із триманням під вартою, слідчий суддя обов’язково враховує:

    1) відомості про ухилення особи від правосуддя у запитуючій стороні та дотримання нею умов, на яких відбулося звільнення її з-під варти під час цього або інших кримінальних проваджень;

    2) тяжкість покарання, що загрожує особі в разі засудження, виходячи з обставин, встановлених під час заявленого кримінального правопорушення, положень закону України про кримінальну відповідальність і усталеної судової практики;

    3) вік та стан здоров’я особи, видача якої запитується;

    4) міцність соціальних зв’язків особи, у тому числі наявність у неї родини та утриманців.

    Окрім того, після затримання особи центральним органом України або за його дорученням чи зверненням відповідною регіональною прокуратурою проводиться екстрадиційна перевірка.

    За результатами проведення екстрадиційної перевірки центральний орган України приймає рішення про видачу або відмову у видачі особи іноземній державі.

    Статею 589 КПК України передбачені підстави для прийняття рішення про відмову у видачі, зокрема:

    1) особа, стосовно якої надійшов запит про видачу, відповідно до законів України на час прийняття рішення про видачу (екстрадицію) є громадянином України;

    2) злочин, за який запитано видачу, не передбачає покарання у виді позбавлення волі за законом України;

    3) закінчилися передбачені законом України строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності або виконання вироку за злочин, за який запитано видачу;

    4) компетентний орган іноземної держави не надав на вимогу центрального органу України додаткових матеріалів або даних, без яких неможливе прийняття рішення за запитом про видачу (екстрадицію);

    5) видача особи (екстрадиція) суперечить зобов’язанням України за міжнародними договорами України;

    5-1) є обґрунтовані підстави вважати, що видача особи (екстрадиція) суперечить інтересам національної безпеки України;

    6) наявні інші підстави, передбачені міжнародним договором України.

    Окрім того, особа, якій надано статус біженця, статус особи, яка потребує додаткового захисту, або їй надано тимчасовий захист в Україні, не може бути видана державі, біженцем з якої вона визнана, а також іноземній державі, де її здоров’ю, життю або свободі загрожує небезпека за ознаками раси, віросповідання (релігії), національності, громадянства (підданства), приналежності до певної соціальної групи або політичних переконань, крім випадків, передбачених міжнародним договором України.

    Адвокат Тарас Сенів