Значну частину справ у нашій практиці кримінального права становлять справи, які пов’язані з процедурою затримання, арешту та екстрадиції осіб, які перебувають у міжнародному розшуці Інтерполу.
Ми вирішили узагальнити досвід та знання, здобуті нами під час захисту клієнтів в межах реалізації екстрадиційних процедур, та поділитись цим з Вами.
Отже, розпочнемо спочатку з того, що таке Інтерпол, які засади діяльності цієї організації, та механізм оголошення особи у міжнародний розшук.
Інтерпол (International Criminal Police Organization, ICPO) — міжнародна організація, основним завданням якої є організація широкої співпраці між органами кримінальної поліції держав-учасниць з метою попередження злочинності та боротьби з нею.
Організація була створена у 1923 році у Відні та, на той час, носила назву Міжнародна комісія кримінальної поліції (International Criminal Police Commission). Відповідно до Статуту організації, головою Комісії був глава поліції країни перебування, якою спочатку була Австрія. Проте, у 1938 році, після аншлюсу (приєднання Австрії до нацистської Німеччини) штаб квартира Комісії була перенесена до столиці нацистської Німеччини – Берліна. Як наслідок, більшість держав-учасниць припинили свою участь в організації, що фактично зумовило припинення її діяльності як міжнародної.
Проте, після завершення Другої світової війни, у 1946 році Комісія фактично відновила свою діяльність, а штаб-квартира була перенесена в Париж.
У 1956 році було затверджено Статут, який є чинним по сьогоднішній день. Цим же Статутом було затверджено нову назву – «Міжнародна організація кримінальної поліції — Інтерпол».
У 1989 році штаб-квартиру Інтерполу було перенесено до міста Ліон (Франція), де вона розташована і по цей час.
Станом на сьогодні до складу Інтерполу входить 194 держави-учасниці.
Робочими мовами є англійська, французька, іспанська та арабська.
Структура органів Інтерполу складається з наступних органів:
- Генеральна асамблея. Найвищий орган. Складається з делегатів, призначених державами-учасницями. Сесії відбуваються щорічно. Право голосу на сесіях Генеральної Асамблеї має тільки один делегат від кожної країни. Рішення приймаються більшістю голосів або кваліфікованою більшістю у 2/3 голосів. Генеральна асамблея визначає основні принципи роботи організації, затверджує план роботи на найближчий рік, обирає інші органи організації та інше.
- Виконавчий комітет. Обирається Генеральною асамблеєю у складі 13 осіб (Президент, три Віце-Президенти, дев’ять Делегатів). Основні функції – контроль за роботою Генерального секретаря та виконанням рішень Генеральної асамблеї, підготовка програм роботи організації та винесення їх на розгляд Генеральної асамблеї.
- Генеральний секретаріат. Виконавчий орган. Втілює в життя рішення Генеральної асамблеї та Виконавчого комітету. Виступає у якості міжнародного центра по боротьбі зі злочинністю, діє як спеціалізований інформаційний центр. Складається з Генерального секретаря, технічного і адміністративного персоналу. Кандидатура Генерального секретаря пропонується Виконавчим комітетом та затверджується Генеральною асамблею строком на 5 років. Генеральний секретар підбирає персонал, організовує роботу постійних служб, керує бюджетом.
- Національне центральне бюро. Кожна з держав-учасниць у своїй структурі національних правоохоронних органів створює Національне центральне бюро (НЦБ), що є органом відповідальним за взаємодію національних правоохоронних органів з НЦБ Інтерполу, інших країн і Генеральним секретаріатом Інтерполу.
Наприклад, в Україні повноваження НЦБ реалізуються через Робочий апарат Укрбюро Інтерполу, який є самостійним структурним підрозділом апарату Міністерства внутрішніх справ України на правах департаменту. - Радники. Дорадчий орган, створений для отримання консультацій. Обирається з числа осіб, які користуються всесвітнім авторитетом в певній сфері, що становить інтерес для Інтерполу.
Варто зазначити, що, всупереч поширеній думці, Інтерпол не є якоюсь наддержавною організацією, яка самостійно здійснює розслідування. Співробітники Інтерполу не мають право самостійно займатися слідчою чи оперативною діяльністю, арештовувати осіб, носити та застосовувати табельну зброю. Хоча в організації є певні спеціальні групи реагування, але це, по суті, це інструктори, які за необхідністю та виключно за згодою держави-учасниці допомагають поліцейським держав-учасниць в ситуаціях, коли, наприклад, останнім бракує ресурсів та досвіду для затримання найбільш небезпечних злочинців.
Основною функцією Інтерполу є координація роботи правоохоронців з різних країн, полегшення їхньої роботи в частині особливостей різного національного правосуддя, законодавства, мовного бар’єру, створення та підтримка спеціалізованих інформаційних баз даних.
Зокрема, у розпорядженні Інтерполу є такі бази даних: Банк зображень про знущання над дітьми; База даних «Розшук терористів»; База даних «Розшук»; Автоматична дактилоскопічна ідентифікаційна система; Ідентифікаційна система на основі ДНК; База даних «Загублені та вкрадені документи»; База даних «Вкрадені предмети мистецтва»; База даних «Вкрадені транспортні засоби».
В базі розшуку Інтерполу є повідомлення (notice) восьми кольорів, кожен з яких має своє значення:
- червоний (розшук осіб з метою їх арешту та екстрадиції);
- блакитний (збирання матеріалів щодо певної особи в інтересах слідства);
- зелений (інформування щодо потенційних злочинців, якими зазвичай є рецидивісти);
- жовтий (пошук зниклих безвісти осіб);
- чорний (встановлення особи невпізнаних трупів);
- фіолетовий (пошук або інформування стосовно злочинних схем, знарядь злочинів, способів їх вчинення);
- помаранчевий (попередження щодо існування загрози життю, здоров’ю та майну людей);
- блакитно-біла спільна картка Інтерполу та Радбезу ООН (використовується для позначення груп осіб або індивідів, які перебувають під санкціями Радбезу ООН).
Червоне повідомлення (red notice) є одним із найбільш дієвих інструментів у розпорядженні Інтерполу. Для того, щоб у базі Інтерполу щодо особи з’явилось червоне повідомлення, яке дає право на затримання та екстрадицію, слід пройти наступні етапи:
- правоохоронний орган скеровує до Національного центрального бюро Інтерполу відповідний запит;
- Національне центральне бюро Інтерполу перевіряє запит на предмет відповідності міжнародному законодавству;
- якщо запит відповідає вимогам міжнародного законодавства, Національне центральне бюро Інтерполу звертається до Генерального секретаріату Інтерполу за опублікуванням запиту;
- Генеральний секретаріат повторно перевіряє на предмет відповідності міжнародному законодавству;
- якщо запит відповідає вимогам міжнародного законодавства, Генеральний секретаріат публікує повідомлення та надсилає інформацію державам учасницям.
Окремі держави-учасниці, особливо ряд колишніх республік СРСР, зловживають запитом на червоним повідомленням з мотивів політичного переслідування.
Доволі часто, якщо НЦБ розуміє, що Генеральний секретаріат не пропустить політично мотивований чи безпідставний запит на червоне повідомлення, воно використовує дещо інший механізм міжнародного розшуку особи, який носить назву «розсилка» (diffusion). Його особливістю є те, що «розсилка» спрямовується від НЦБ безпосередньо до інших країн-членів, оминаючи Генеральний секретаріат. При цьому, правові наслідки червоного повідомлення та «розсилки» є однаковими — це підстава для арешту особи. Хоча, окремі країни критично ставляться до «розсилки» через відсутність фільтру з боку Інтерполу. Зазвичай суди цих країн відмовляють у тимчасовому арешті на підставі «розсилки».
Також, в більшості випадків причиною відмови Генерального секретаріату Інтерполу у розшуці особи є те, що злочини, за вчинення яких розшукується особа, носять політичний, військовий, релігійний, расовий характер або якщо переслідування зумовлене причинами економічного характеру.
Про те, які офіційні процедури, відповідно до національного законодавства України, застосовуються у випадку спрацювання червоного повідомлення під час перетину особою кордону України – читайте у наступній статті.
Адвокат Тарас Сенів